Заяви

Нещодавно Президент України закликав Верховну Раду України ухвалити проект змін до Конституції в частині правосуддя р.н. 3524 (надалі – Проект) вже у найближчі тижні. Правозахисні організації вітають рішучість української влади щодо проведення судової реформи. Саме тому хотілося б звернути особливу увагу і Президента, і народних депутатів на те, що якість пропонованих змін до Конституції є важливішою за темпи реформи. Ми вважаємо, що цей Проект створює такі серйозні загрози для правосуддя, що його ухвалення може спричинити зворотній ефект та в цілому перекреслити ту мету, заради якої ці зміни приймаються.

Правозахисники та експерти розповідають, які небезпеки містить у собі проект змін до Конституції України в частині правосуддя та пояснюють, чому вони загрожують ефективним проведенням реформ та дотриманню прав людини.

Проект змін до Конституції, що вже прийнято в першому читанні, відкладає ратифікацію Римського Статуту Україною ще на довгих 3 роки.

Ратифікація Римського статуту є не просто виконанням вимоги Угоди про Асоціацію, а чи не єдиною на даний час можливістю провести розслідування на тимчасово окупованих територіях та віддати воєнних злочинців у руки міжнародного правосуддя. 

Платформа «Правозахисний порядок денний» виступає проти встановлення монополії адвокатури на рівні Конституції України.

Платформа «Правозахисний порядок денний» виступає проти встановлення монополії адвокатури на рівні Конституції України.

Як відомо, проект закону про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) р.н. 3524 встановлює, що “виключно  адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені  винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена”.

Таким чином, автори законопроекту пропонують закріпити на рівні Конституції України монополію адвокатури у найгіршому сенсі цього слова. Такий крок матиме негативний вплив на реалізацію права на правову допомогу з огляду на такі причини.

По-перше, у світі не існує жодних прецендентів встановлення на рівні Основного Закону держави монополії недержавної корпоративної організації на надання послуг суспільству. Україна може стати першою країною у світі, яка закріплює протекціонізм на конституційному рівні. На сьогодні українська адвокатура знаходить на такому рівні розвитку, який не дозволяє гарантувати надання якісних правових послуг. Ухвалення запропонованих змін є не просто нічим не обгрунтованим обмеженням права людини на вибір захисника. Це неминуче призведе до подорожчання послуг адвокатів, які в умовах відсутності у клієнта іншої альтернативи отримають монопольне становище на ринку.

По-друге, українська адвокатура ще не досягла рівня розвитку, на кшталт “bar assosiation”, та високого авторитету у суспільстві. На сьогодні адвокатам ніхто не забороняє своєю працею доводити якість своєї роботи та брати участь у будь-яких судових процесах. Тому усі пропозиції щодо наділення цього інституту монопольними повноваженнями на участь у судових процесах мають визначатись тим, чи слугуватиме це захисту прав людини. Поки що ухвалення запропонованих змін перетворює для громадянина на обов’язок те, що на сьогодні було для нього однією із можливостей, і звужує коло цих можливостей, а значить, звужує обсяг права на отримання правової допомоги.

 

По-третє, монополія адвокатури може мати негативний вплив на стан самої адвокатури та  призвести до стагнації розвитку правової системи. Ухвалення запропонованих змін підвищить залежність адвокатів від керівництва адвокатури під загрозою втрати доступу до професії. Суспільство мало нагоду спостерігати за численними переслідуваннями адвокатів з боку керівництва Національної асоціації адвокатів України (НААУ) впродовж останніх років. У 2015 році НААУ продемонструвала нерозуміння демократичних принципів функціонування системи адвокатського самоврядування та авторитарний характер діяльності, демонструючи переслідування та розправу за критичні висловлювання щодо самої асоціації. Як демонструє приклад авторитарних країн, зокрема, Білорусі, адвокатура може легко стати інструментом впливу держави на юридичну спільноту, позбавляючи можливості адвокатів, які захищають правозахисників, журналістів, представників опозиції, права приймати участь у судових процесах.

По-четверте, встановлення монополії адвокатури у сфері юридичної допомоги становить загрозу для доступу до правосуддя широких верств населення. Ухвалення запропонованих змін фактично підпорядковує адвокатурі існуючу систему безоплатної правової допомоги. Об’єм надання цієї допомоги не оцінювався при прийнятті рішення про монополізацію адвокатури. Подорожчання послуг у випадку відсутності необхідних коштів у бюджеті призведе до зменшення в рази кількості людей, яким буде надаватися безоплатна правова допомога. Крім того, держава сама позбавляє себе права адекватно реагувати на потреби суспільства, використовуючи послуги параюристів та інших структур, які здатні надавати правову допомогу.

У зв’язку із вищевикладеним платформа “Правозахисний порядок денний” пропонує внести зміни до статті 123-2 у проекті закону про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) р.н. 3524 та виключити положення про представництво іншої особи в суді та захист від кримінального обвинувачення виключно адвокатами.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр Громадянських Свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Будинок прав людини в Києві, Проект “Без кордонів” ГО Центр “Соціальна Дія”, Євромайдан SOS.

25 серпня 2015 року Президент України Указом № 501/2015 затвердив Національну стратегію у сфері прав людини та доручив Кабінету Міністрів України із залученням представників органів державної влади, інститутів громадянського суспільства, провідних вітчизняних учених і міжнародних експертів затвердити у тримісячний строк План дій щодо реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року.

Сьогодні цифри говорять про те, що держава Україна забула про своїх громадян на окупованих територіях, навіть більше — про багатьох вона просто не знає. За півтори року окупації частини територійУкраїна зареєструвала трохи більше 600 народжень та 48 смертей громадян з Криму. Достовірно невідомо, скільки дітей народилося у період окупації на території Криму та Донбасу; немає даних про те, скільки українських громадян пішло з життя природним чи насильницьким способом; тощо. Факти народження і смертей осіб, що проживають на окупованих територіях, засвідчуються  документами окупантів, які Україна не визнає.

Ці дані свідчать лише про відсутність доступних процедур, завдяки яким люди могли б реєструвати такі факти на підконтрольній Україні території.

У нашої держави виникають великі проблеми з виконанням рішень Європейського Суду з прав людини. Україна увійшла в десятку країн поруч з Болгарією, Грецією, Італією, Молдовою, Польщею, Росією, Румунією та Туреччиною, в яких систематично виникають затримки у виконанні рішень Європейського Суду. В умовах економічної кризи, знеціненні гривні та агресії з боку Росії державі важко виконувати зобов’язання, але держава мусить за них відповідати.

Законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» щодо забезпечення виконання судових рішень» (реєстр. №0913), підготовлений в Комітеті Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя, сприятиме вирішенню багатьох проблем, які гальмують виконання рішень ЄСПЛ.

За останніми даними Верховного комісара ООН у справах біженців кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні перевищує 1 мільйон 300 тисяч осіб. Це найбільше внутрішнє переміщення в Європі з часів ІІ Світової війни. Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», № 1706-VII, від 20.10.2014 хоч і є досить прогресивним нормативно-правовим актом, що отримав схвальну оцінку експертів українських та міжнародних організацій, все ж має низку недоліків і містить деякі норми, що не відповідають міжнародним стандартам, а головне - викликам сьогодення.

В зоні проведення АТО обмежується цілий ряд прав, закріплених в Конституції України та Європейській конвенції з прав людини. Зокрема, право на свободу та особисту недоторканність, право на справедливий суд, право на приватність.

Події річної давності під час Євромайдану, зокрема, злочинне використання міліції владою, чітко вказали на потребу кардинального реформування правоохоронної системи в Україні. Не зайвим буде нагадати, що стан справ у цій сфері не влаштовує ні суспільство, ні представників влади, ні самих правоохоронців. Відповідно запит на здійснення справжніх реформ дуже високий. З огляду на це, представники правозахисних організацій уважно ознайомилися із урядовим законопроектом “Про національну поліцію” р.н. 2822 від 13 травня 2015 року. Детальний аналіз переконливо свідчить про велику кількість недоліків форми та змісту даного нормативно-правового акту, що суттєво впливає на ефективність досягнення проголошеної мети (висновок групи експертів Національної громадської платформи “Реформуємо МВС: прозорість та відповідальність” додається)

 Положення законопроекту 1660-д від 30.01.2015 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро та Національного агентства з питань запобігання корупції несуть в собі ризики системних порушень прав людини. Документом передбачено суттєве звуження конституційних прав осіб під час діяльності НАБУ та небезпека вибірковості і політичної мотивованості кримінального переслідування. Ми закликаємо парламентські фракції коаліції не голосувати за законопроект в такому вигляді і виключити з нього небезпечні положення

Останні події на сході України свідчать про очевидне зростання загроз правам людини, передовсім основному праву людини, – праву на життя. Вбивства терористами та бойовиками мирних людей на Донбасі, зокрема, останні розстріли терористами мирного населення в Донецьку, під Волновахою, в Маріуполі є підтвердженням того, що сьогодні немає реального механізму захисту мирного населення у цих наповнених насильством та безправ’ям регіонах. Це породжує безкарність та реальну загрозу подальших подібних найбрутальніших порушень прав мирного населення, яке опинилось в зоні воєнних дій, що Україна визначає як антитерористичну операцію.

Ми, представники правозахисних організацій 17 січня минулого року публічно заявили, що прийняття “законів про диктатуру” означало тільки одне - правляча коаліція оголосила справжню війну громадянському суспільству. Тоді ми сказали, що не збираємося в цій не нами початій війні підписувати пакт про капітуляцію та виступили із закликом до всього суспільства бойкотувати “закони про диктатуру”. Ніхто із нас досі не убезпечений від того, що знову буде змушений вийти на мирний протест, якщо раптом влада стане на шлях обмеження прав та свобод.